Горизонт 200

Про виставу

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас – це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.

Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?

Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.

Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.

Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?

Ця вистава – привід для нас, як для покоління, перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.