| Автор(и) |
Франко Іван
|
| Дата прем'єри | 2020-07-01 |
| Кількість дій | 2 |
| Жанр | драма |
| Мова вистави | українська |
| Театр | Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка |
| Місто | Київ |
| Режисер-постановник |
Богомазов Дмитро |
| Художник-сценограф та художник по костюмах |
Друганов Олександр |
| Хормейстерка |
Карпенко Сусанна |
| Художник по світлу |
Марчук Ярослав Богомазов Петро |
| Художниця по світлу |
Ваховська Ганна |
| Звукорежисер |
Кришталь Олександр Наталушко Павло |
| Інженер відеоряду |
Рожков Олександр |
| Композитор |
Кохановський Олександр Самінін Андрій |
| Микола Задорожний |
Печериця Олександр Ярема Олександр |
| Анна |
Міхіна Тетяна |
| Михайло Гурман |
Рибалевський Дмитро |
| Олекса Бабич |
Форманчук Олександр Шаран Іван |
| Настя |
Баша Ксенія Федорак Христина |
| Війт |
Бенюк Богдан Баша Василь |
| Парубки |
Ажнов Віталій Рудинський Олександр Міцкевич Олександр Яковенко Дмитро Шпегун Павло |
| Дівчата |
Глухенька Анна Рудинська (Заниборщ) Марія Зінєвіч Віра Косолапова Світлана Кузь Дана Нешва Наталія Чумаченко Анастасія |
Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену.
Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.