Тату, ти мене любив?

Про виставу

Ви знаєте, як чистити криницю?
Треба взяти драбину, лопатку, відро та залізну щітку, а потім треба вичерпати усю воду. Хоча навіщо це знати – вода ж є в крані.
Чому тоді Олександр щоночі бачить покійного батька та цю криницю на подвір’ї? Чому батько завжди говорить тільки про криницю й ніколи про те, чи любив він сина?
Але хіба це зараз важливо, чи хтось когось любив? Тим паче, коли сестри Олександра хочуть продати хату. І не буде вже ні місця, де пам’ятаєш себе ще маленьким, ні криниці, яку знову треба чистити. Близькі йдуть і лишається лиш порожнеча.
І хто цей Альберт, який чомусь думає, що може допомогти?
Може, саме цієї ночі Олександр нарешті не буде кричати уві сні: «Тату, ти мене любив?»
Вистава від режисера Стаса Жиркова напевне розчулить, але навряд чи вгамує біль від втрат близьких. Навіть якщо вони зовсім поруч, але вже далекі. Родинні зв’язки, як канати страховки, тримають нас на цьому світі, а може, ще й на тому, звідки ніхто не повертався.